Martin Heidegger
819 words
English original here
Мартін Гайдеґґер став одним з велетнів філософії ХХ століття, як завдяки глибині та оригінальності своїх ідей, так через силу впливу на філософію, богослов’я, суспільні науки та культуру загалом.
Він народився 26 вересня 1889 року в містечку Мескірх, що в місцевості Зіґмарінґен землі Баден-Вюртенберг, Німеччина, а покинув цей світ 26 травня 1976 року в Фрайбурзі, знайшовши вічний спокій у місті свого народження.
Гайдеґґер походив з незаможної католицької сім’ї. Його батьки були занадто бідними або надсилати сина до університету, тому він вступив до єзуїтської семінарії. Однак Гайдеґґер скоро був відрахований через проблеми з серцем. Відтак він вивчав богослов’я в Університеті Фрайбурга з 1909 до 1911 рік, після його увага переключилась на філософію.
В 1914 році Гайдеґґер захистив свою докторську дисертацію. А в 1916 році, він захищає кваліфікаційну роботу, що дає йому право викладати в німецьких університетах. Протягом Першої світової війни, Гайдеґґер уник призову на фронт через поганий стан серця.
З 1919 по 1923 рік, Гайдеґґер був оплачуваним науковим помічником Едмунда Гусерля в Університеті Фрайбурга. Гусерль, єврейський вихрест в лютеранство, був засновником феноменологічного напряму в німецькій філософії, найяскравішим учнем якого судилося стати Гайдеґґеру.
В 1923 році Гайдеґґера було призначено на посаду асистент-професора філософії в Університеті Марбурга. Його ревне та глибоке захоплення історією філософії швидко стало відомим у всій Європі, а на його лекції просто злітались студенти, серед яких був і Ганс-Ґеорґ Ґадамер, що став одним з найбільш видатних його студентів, так само як і єврейські мислителі на зразок Лео Штрауса, Ханни Арендт та Ганса Йонаса. В 1927 році Гайдеґґер оприлюднив свою найвидатнішу працю «Буття та час», що стала підвалинами його всесвітньої слави. В 1928 році Гусерль пішов на пенсію з Університету Фрайбурга, а Гайдеґґер повернувся щоб зайняти його місце, залишившись відтак у цьому місті до самого закінчення своєї академічної кар’єри.
Гайдеґґера було обрано ректором Університету Фрайбурга 21 квітня 1933. А 1 травня 1933 року він долучився до владної Націонал-соціалістичної робітничої німецької партії. В своїй промові при сходженні на посаду, виголошеній 27 травня 1933 року, як і в політичних промовах та статтях того періоду, він висловлював свою підтримку НСДАП та Адольфові Гітлерові. Гайдеґґер полишив посаду ректора в квітні 1934 року, проте лишався членом НСДАП до 1945 року. Після Другої світової війни, французька окупаційна адміністрації заборонила Гайдеґґерові викладання. В 1949 році, його було офіційно «денацифіковано» без жодного покарання. Він розпочав викладати знову в 1950-51 академічному році. Він продовжував викладацьку справу до 1967 року.
Ціла академічна галузь постала навколо питання щодо Гайдеґґера та націонал-соціалізму. Післявоєнних інтелектуалів направду бентежить інтелектуальний консенсус, що, певно, найвидатніший філософ ХХ століття був націонал-соціалістом. Однак правда в тому, що Гайдеґґер особливо хорошим націонал-соціалістом не був.
Так, Гайдеґґер інтелектуально належав до людей «консервативно-революційного» світогляду. Так, він вважав, що НСДАП була найкращим політичним вибором для Німеччини. Однак Гайдеґґерове бачення значення націонал-соціалізму було далеким від загальноприйнятого.
Гайдеґґер розглядав націонал-соціалістичну революцію як самоствердження історично-визначеного народу, німців, що прагнув відновлення влади над власною долею від новоявної глобально-технічно-матеріалістичної системи, уособленої в радянському комунізмі та англосаксонському капіталізмі. Це повстання проти ворожого до відмінностей та схильного до уодноманітнення глобалізму, за словами Гайдеґґера було «внутрішньою істиною і величчю» націонал-соціалізму.
Гайдеґґер усвідомлював, що євреї не суть германцями, натомість вони старанно розбудовують систему, яку він відкидав. Він радів з того, що їх владу було підірвано, при цьому він зберігав теплі стосунку з багатьма своїми єврейськими студентами, включаючи позашлюбні зв’язки з Ханною Арендт та Елізабет Блохман.
Насамкінець, Гайдеґґер був переконаним, що Третій Райх зазнав поразки у спробі визволення себе з лещат радянського і англосаксонського матеріалізмів. Потреба у військовому оснащенні та спричинене війною відновлення товариських стосунків з великим бізнесом та важкою промисловістю, привело Німеччину до падіння в тенета глобального технологічного матеріалізму, хоя як вона не намагались цьому опиратися.
Гайдеґґер, однак, не був луддитом. Він не виступав проти техніки як такої, однак відкидав те, що за його словами звалось «суттю» техніки, яка не була технікою як такою, проте шляхом бачення самих себе і світу: світу як складу ресурсів для використання людиною, світу в якому, в принципі, не існує обмежень людським знанням та могутності. Такий світогляд не сумісний з будь-якого роду таїнством, включаючи таїнство нашого походження та призначення у світі. Це є запереченням людської різноманітності – різноманітності, що походить з розмаїття витоків та розмаїття доль.
Ще, Гайдеґґер тонко зауважив, що сама ідея того, що ми можемо зрозуміти і контролювати, ще не є тим, що ми розуміємо і контролюємо. Ми не розуміємо, чому ми думаємо, що можемо зрозуміти все. Ми просто таки зачакловані ідеєю, що ми можемо все контролювати. Однак варто нам це тільки збагнути – все, чари знищено; ми знову можемо повернутись до того, ким ми вже і повсякчас були і призначені бути.
Але в поняттях самого Гайдеґґера, все ж таки є можливим поєднання технічної цивілізації з архаїчною системою цінностей, задля відкидання сутності техніки і ствердження укоріненості та урізноманітнення. Це те, що Ґійом Фей назвав «археофутуризмом».
Насамкінець, Гайдеґґерова філософія – зокрема його роздуми над людським буттям в часі, його фундаментальна онтологія, його оцінка історії Заходу, а також його критика модерну та техніки є більш значимою для проекту «нових правих», аніж його зв’язки з націонал-соціалізмом. Це мірило зародкової природи нашого руху, що тільки-но починає мати долучатись до його творчості.
Source: http://ntz.org.ua/?p=3282%20-%20https://counter-currents.com/2012/09/remembering-martin-heidegger-2/
Згадаймо Мартіна Гайдеґґера
Martin Heidegger
819 words
English original here
Мартін Гайдеґґер став одним з велетнів філософії ХХ століття, як завдяки глибині та оригінальності своїх ідей, так через силу впливу на філософію, богослов’я, суспільні науки та культуру загалом.
Він народився 26 вересня 1889 року в містечку Мескірх, що в місцевості Зіґмарінґен землі Баден-Вюртенберг, Німеччина, а покинув цей світ 26 травня 1976 року в Фрайбурзі, знайшовши вічний спокій у місті свого народження.
Гайдеґґер походив з незаможної католицької сім’ї. Його батьки були занадто бідними або надсилати сина до університету, тому він вступив до єзуїтської семінарії. Однак Гайдеґґер скоро був відрахований через проблеми з серцем. Відтак він вивчав богослов’я в Університеті Фрайбурга з 1909 до 1911 рік, після його увага переключилась на філософію.
В 1914 році Гайдеґґер захистив свою докторську дисертацію. А в 1916 році, він захищає кваліфікаційну роботу, що дає йому право викладати в німецьких університетах. Протягом Першої світової війни, Гайдеґґер уник призову на фронт через поганий стан серця.
З 1919 по 1923 рік, Гайдеґґер був оплачуваним науковим помічником Едмунда Гусерля в Університеті Фрайбурга. Гусерль, єврейський вихрест в лютеранство, був засновником феноменологічного напряму в німецькій філософії, найяскравішим учнем якого судилося стати Гайдеґґеру.
В 1923 році Гайдеґґера було призначено на посаду асистент-професора філософії в Університеті Марбурга. Його ревне та глибоке захоплення історією філософії швидко стало відомим у всій Європі, а на його лекції просто злітались студенти, серед яких був і Ганс-Ґеорґ Ґадамер, що став одним з найбільш видатних його студентів, так само як і єврейські мислителі на зразок Лео Штрауса, Ханни Арендт та Ганса Йонаса. В 1927 році Гайдеґґер оприлюднив свою найвидатнішу працю «Буття та час», що стала підвалинами його всесвітньої слави. В 1928 році Гусерль пішов на пенсію з Університету Фрайбурга, а Гайдеґґер повернувся щоб зайняти його місце, залишившись відтак у цьому місті до самого закінчення своєї академічної кар’єри.
Гайдеґґера було обрано ректором Університету Фрайбурга 21 квітня 1933. А 1 травня 1933 року він долучився до владної Націонал-соціалістичної робітничої німецької партії. В своїй промові при сходженні на посаду, виголошеній 27 травня 1933 року, як і в політичних промовах та статтях того періоду, він висловлював свою підтримку НСДАП та Адольфові Гітлерові. Гайдеґґер полишив посаду ректора в квітні 1934 року, проте лишався членом НСДАП до 1945 року. Після Другої світової війни, французька окупаційна адміністрації заборонила Гайдеґґерові викладання. В 1949 році, його було офіційно «денацифіковано» без жодного покарання. Він розпочав викладати знову в 1950-51 академічному році. Він продовжував викладацьку справу до 1967 року.
Ціла академічна галузь постала навколо питання щодо Гайдеґґера та націонал-соціалізму. Післявоєнних інтелектуалів направду бентежить інтелектуальний консенсус, що, певно, найвидатніший філософ ХХ століття був націонал-соціалістом. Однак правда в тому, що Гайдеґґер особливо хорошим націонал-соціалістом не був.
Так, Гайдеґґер інтелектуально належав до людей «консервативно-революційного» світогляду. Так, він вважав, що НСДАП була найкращим політичним вибором для Німеччини. Однак Гайдеґґерове бачення значення націонал-соціалізму було далеким від загальноприйнятого.
Гайдеґґер розглядав націонал-соціалістичну революцію як самоствердження історично-визначеного народу, німців, що прагнув відновлення влади над власною долею від новоявної глобально-технічно-матеріалістичної системи, уособленої в радянському комунізмі та англосаксонському капіталізмі. Це повстання проти ворожого до відмінностей та схильного до уодноманітнення глобалізму, за словами Гайдеґґера було «внутрішньою істиною і величчю» націонал-соціалізму.
Гайдеґґер усвідомлював, що євреї не суть германцями, натомість вони старанно розбудовують систему, яку він відкидав. Він радів з того, що їх владу було підірвано, при цьому він зберігав теплі стосунку з багатьма своїми єврейськими студентами, включаючи позашлюбні зв’язки з Ханною Арендт та Елізабет Блохман.
Насамкінець, Гайдеґґер був переконаним, що Третій Райх зазнав поразки у спробі визволення себе з лещат радянського і англосаксонського матеріалізмів. Потреба у військовому оснащенні та спричинене війною відновлення товариських стосунків з великим бізнесом та важкою промисловістю, привело Німеччину до падіння в тенета глобального технологічного матеріалізму, хоя як вона не намагались цьому опиратися.
Гайдеґґер, однак, не був луддитом. Він не виступав проти техніки як такої, однак відкидав те, що за його словами звалось «суттю» техніки, яка не була технікою як такою, проте шляхом бачення самих себе і світу: світу як складу ресурсів для використання людиною, світу в якому, в принципі, не існує обмежень людським знанням та могутності. Такий світогляд не сумісний з будь-якого роду таїнством, включаючи таїнство нашого походження та призначення у світі. Це є запереченням людської різноманітності – різноманітності, що походить з розмаїття витоків та розмаїття доль.
Ще, Гайдеґґер тонко зауважив, що сама ідея того, що ми можемо зрозуміти і контролювати, ще не є тим, що ми розуміємо і контролюємо. Ми не розуміємо, чому ми думаємо, що можемо зрозуміти все. Ми просто таки зачакловані ідеєю, що ми можемо все контролювати. Однак варто нам це тільки збагнути – все, чари знищено; ми знову можемо повернутись до того, ким ми вже і повсякчас були і призначені бути.
Але в поняттях самого Гайдеґґера, все ж таки є можливим поєднання технічної цивілізації з архаїчною системою цінностей, задля відкидання сутності техніки і ствердження укоріненості та урізноманітнення. Це те, що Ґійом Фей назвав «археофутуризмом».
Насамкінець, Гайдеґґерова філософія – зокрема його роздуми над людським буттям в часі, його фундаментальна онтологія, його оцінка історії Заходу, а також його критика модерну та техніки є більш значимою для проекту «нових правих», аніж його зв’язки з націонал-соціалізмом. Це мірило зародкової природи нашого руху, що тільки-но починає мати долучатись до його творчості.
Source: http://ntz.org.ua/?p=3282%20-%20https://counter-currents.com/2012/09/remembering-martin-heidegger-2/