Макіавеллі як європеєць

695 words

English original here

Навіть його власне ім’я повернулось проти нього. І дійсно, навряд чи хто втішатиметься епітетом «макіавеліанський». В уяві одразу вимальовуються тіні підступної та зрадливої жорстокості. Та все ж до написання свого найвідомішого та найскандальнішого твору – «Державець» Макіавеллі привела турбота про його батьківщину – Італію. В його часи, в перші роки XVI століття, без перебільшення, він був єдиним, хто переймався цією географічною сутністю. В той час кожен думав про Неаполь, Ґеную, Рим, Флоренцію, Мілан чи Венецію, але ніхто не думав про Італію. Для цього слід було чекати три століття. Що доводить, що ніколи не слід впадати у відчай. Пророки завжди проповідують в духовних пустелях перед тим, як їхні мрії пробуджують непередбачуваний інтерес народу.

Народжений у Флоренції в 1469, і спочилий в 1527 році, Ніколо Макіавеллі був державним службовцем високого рангу, дипломатом, а відповідно учасником великих політичних справ свого часу. Вивчене ним з речей, що посягали на його патріотизм, підштовхнуло Макіавеллі до роздумів про мистецтво керування громадськими справами. Життя зарахувало його до школи великих струсів. Йому було 23 роки, коли в 1492 році помер Лоренцо Пишний. В тому ж році, Олександр VI Борджия став папою. Він тимчасово призначив свого молодого сина Чезаре (в ті часи, римські папи не завжди дотримувались целібату) на кардинальську посаду. Згодом, завдяки королю Франції, він став герцогом Валанським. Цей Чезаре, змучений непомірними амбіціями, ніколи не турбував себе питанням вибору засобів. Попри невдачі, його завзяття викликало захват в Макіавеллі.

Але я забігаю наперед. В 1494 році, сталась непересічна подія, що занурила в смуток Італію на довгі літа. Карл VIII, молодий і амбіційний король Франції, спрямував свої сили на захоплення своєї славетної «спадщини», тобто здійснив спробу завоювання, яке порушило баланс на півострові. Після здобуття Флоренції, Риму та Неаполя, Карл VIII наштовхнувся на спротив, і змушений був відступати, лишаючи Італію в хаосі. Але це був ще не кінець. Його двоюрідний брат і наступник, Людовік XII, повернувся в 1500 році, залишаючись на тривалий час, аж до сходження Франсіса І. А тим часом, Флоренція потопала в громадянській війні, а Італії спустошували спраглі до розбою найманці.

Макіавеллі з жахом спостерігав цю катастрофу. Його обурювала безпорадність італійців. З його роздумів народився «Державець», славетний політичний трактат, написаний завдяки безчестю. Аргументація, з неспростовною логікою, спрямована переконати читача на свій бік. Застосований метод – історичний. Він полягає у порівнянні між минулим і теперішнім. Макіавеллі висловлює своє переконання, що люди та речі не змінюються. Він продовжує звертатись до європейців, ким являємось і ми.

На манер людей античності, що були йому за зразок, він вірив, що Доля (випадок), зображувана жінкою, що утримує рівновагу на нестійкому колесі, визначає половину людських дій. Але, він заявляє, це залишає іншу половину на керування людським чеснотам (мужньої сили та відваги). Людей дії, яких він закликає впроваджувати його побажання, Макіавеллі навчає засобів вдалого урядування. Зображена у вигляді лева, сила є першим з цих засобів завоювання чи збереження держави. Силу однак потрібну поєднувати з хитрістю лисиці. Насправді, необхідно бути левом та лисицею одночасно: «Потрібно бути лисицею, щоб уникати пасток і левом щоб лякати вовків» («Державець», розд.18). Звідси його прославляння, позбавленого всяких моральних упереджень, папи Олександра VI Борджиї, який «ніколи нічого не робив, ніколи ні про що не думав, але вводив людей в оману і завжди знаходив шляхи для цього» («Державець», розд. 18). З іншого боку, син цього дивакуватого папи Чезаре Борджия, в якому Макіавеллі бачив втілення Державця згідно своїх задумів, був здатен «завоювати як силою, так і хитрістю» («Державець», розд. 7).

Занесений до чорного списку, звинувачений в нечестивості та безбожництві, Макіавеллі мав насправді неоднозначне ставлення стосовно релігії. Не будучи палким вірянином, він однак схиляв голову перед її практичним втіленням. В «Роздумах про першу декаду Тита Лівія», змальовуючи уроки з стародавньої історії, він задається питанням про релігію, яка б найкраще пасувала для добробуту держави: «Наша релігія покладає найвище благо в смиренні та зневазі до всіх людських речей. Інша [римська релігія] покладає його в шляхетності душі, силі тіла та інших речах, що служать для надання людини сили. Якщо наша релігія потребує, щоб хтось мав силу, то йдеться скоріше про страждання, аніж про сильні вчинки. Цей спосіб життя, таким чином, схоже послаблює світ і робить його жертвою пройдисвітів» («Роздуми…», Книга друга, розд. 2). Макіавелі ніколи не перешкоджав релігійним роздумав, а тільки політичним роздумам на релігійну тему, доходячи однак до висновку, що «Батьківщина для мене важливіша за власну душу».

Source: http://ntz.org.ua/?p=3126