Твітеристи всього світу єднайтеся!
Цифрові нові ліві як контрольована опозиція

2,513 words

English original here

Повчальна стаття Тоні Карталуччі [1] під назвою «Революційний чинник Гугла – Альянс молодіжних рухів: кольорові революції 2.0» була оприлюднена на сайті Global Research [2]. В ній Карталуччі зосереджується на Альянсі молодіжних рухів (AYM), або ж Movement.org.

Карталуччі стверджує, що Movement.org було започатковано 2008 року для координації «радикальних» молодіжних рухів «ліво-ліберальної» (за його словами) природи. Серед груп-засновників був «Молодіжний рух 6 квітня», який був передовим загоном перевороту в Єгипті. Тільки простодушні, погано поінформовані та зіпсовані недоліками університетського потьмарення розуму люди будуть спантеличені, що цих молодих революціонерів спонсорували корпорації на зразок Пепсі, всілякі глобалістські інтелектуальні центри, недержавні організації та Державний департамент США. Карталуччі коментує це так:

Дивлячись на організаційну приналежність цих людей, дуже важко повірити, що зміни яких вони прагнуть, це щось інше за покоління, що питиме більше Пепсі, купуватиме більше споживацького непотребу, та віритиме урядові Сполучених Штатів кожного разу, коли той постачатиме нас брехнею через засоби масової інформації, які перебувають у власності тамтешніх корпорацій.

В той час як активісти, присутні на конференції Movements.org, твердо дотримувались філософії лібералізму з «лівим ухилом», добродії за лаштунками цього заходу, які власне його й фінансували та формували цим активістам порядок денний, являли собою спілку американських мега-корпорацій. Мова йде про компанії надвеликого розміру, що порушують права людини у всьому світі, руйнують довкілля, продають низькоякісний мотлох вироблений за океаном робітниками, подібними до рабів, та мають на меті жадібну й безперервну експансію за будь-яку ціну. Це лицемірство приголомшує, допоки, звісно, ви не збагнете, що їхні мерзотні й корисливі плани можуть бути звершені тільки під маскою щирої турботи про людство, схованої під горою оптимістичного словоблуддя та за допомоги армії зловживаної й простодушної молоді [3].

Нічого нового на світі білому: «старі» нові ліві

Псевдореволюційний молодіжний рух, контрольований елітними ляльководами явище не нове. ЦРУ, установа звільнена від податків, й корпоративна Америка здійснювали експерименти з предтечами AYM протягом 1960-х років як засобами діалектичної «контрольованої опозиції». Однією з цим діалектичних цілей було спрямування США в поміркованому (?) лівацькому напрямі, шляхом спонсорування радикальних нових лівих нігілістів. Супутньою частиною цього була підтримка «Жіночого визволення» («Women’s Lib») Ґлорії Штейнем, яка помагала корпоративній еліті, під вивіскою «рівності», відривати жінок від сім’ї з метою подальшого залучення в якості робочої сили, як частини капіталістичного виробничого процесу.

Ідеологічні підвалини «молодіжного бунту» 1960-х були закладені дисидентами від «старих лівих», здебільшого представниками Франкфуртської школи критичної теорії, члени якої відійшли від Сталіна, втекли від Гітлера, а відтак опинились в США в Колумбійському університеті та Новій школі соціальних досліджень (New School for Social Research). Ця кліка вихідців з Європи прибула за безпосередньої спонсорської підтримки Програми допомоги європейським науковцям, заснованої Фундацією Рокфеллера, якій належало останнє слово в доборі учасників [4].

Під проводом Теодора Адорно, ця кліка випрацювала доленосне дослідження «Авторитарна особистість» [5], метою якого було, за допомогою особистих опитувань, показати, що люди прихильні до традиційних цінностей, зокрема сім’ї та авторитету батьків були душевно хворими, натомість особи з лівацьким світоглядом (очевидно, на зразок Джима Джонса) були здоровими [6]. Таким чином, було закладено ідеологічне підґрунтя для підриву міцності сімейних, включно з традиційними ролями статей.

З цієї ідеологічної закваски, найбільш відповідальним за закладання інтелектуальних основ нових лівих був Герберт Маркузе, що розпочав своє сходження в США, як біженець, спонсорований програмою Рокфеллера. Під час Другої світової війни він працював на Управління стратегічних служб (установа-попередник ЦРУ), а згодом на Державний департамент США до 1950 року [7]. Протягом 1960-х Маркузе став «ґуру нових лівих»; його самого «часто обговорювали» в засобах масової інформації, а його студенти почали діставати впливові академічні посади і пропагувати його ідеї, роблячи Маркузе провідною силою в інтелектуальному житті США [8]. Його книга «Ерос і цивілізація» стала маніфестом контр-культури 1960-х. Маркузе також отримав від Рокфеллера фінансування своєї книги «Одновимірна людина» [9].

Тімоті Лірі, як і Ґлорія Штейнем, були в розробці оперативного працівника ЦРУ Корда Меєра [10]. Лірі пізніше подякував Меєру за «допомогу в більш чіткому розумінні моєї політичної культурної ролі». В 1953 році ЦРУ відкрило новий фронт, заснувавши Товариство людського довкілля і витративши 25 мільйонів доларів на дослідницькі програми в університетах Гарварда, Стенфорда та Берклі, які мали на меті експерименти з психотропними наркотиками, передовсім мескаліном та ЛСД. В 1960 році працівник ЦРУ Френк Барроу заснував при Гарварді Центр дослідження психоделічних препаратів. В той самий час Лірі був викладачем психології в Гарварді. Саме тут, згідно настанов Барроу, Лірі розпочав досліди з ЛСД. Пізніше Лірі зазначав: «Деякі могутні люди з Вашингтону давали кошти на всі ці дослідження наркотиків» [11].

До 1967 року Лірі став іконою контр-культури зі своїм гаслом: «Включайсь, налаштуйсь , відлітай». Залучення владної верхівки до пропаганди наркотичної контр-культури було щиро визнано самим Лірі в інтерв’ю «Гай Таймз», провідному контр-культурному часописі, редактором якого він був в 1978 році:

«Якщо озирнутись назад, багато речей, які здавались нам збігом обставин, насправді виявились не випадковими. Цілковито весь рух ЛСД був від початку фінансований ЦРУ, організацією якій я безмежно вдячний. Мене б не було тут сьогодні, якби не передбачливість та авторитет психологів ЦРУ. Тому слід віддати належне ЦРУ як, воістину, спеціальній службі [12] .»

В 1937 році на кошти Фундації Рокфеллера в Прінстонському університеті було започатковано «Радіо проект». Керівником проекту був Пол Лазарфельд, австрійський соціаліст [13], який дістався США завдяки програмі тієї ж Фундації Рокфеллера [14], а відтак став одним з найвпливовіших соціальних науковців в Америці, відзначившись як засновник «досліджень громадської думки». В Прінстоні Лазерфельд заснував Управління з досліджень радіо. Студенти Лазерфельда мали стати очільниками таких корпорацій пов’язаних з масовою інформацією як CBS, NBC та ABC. В біографії Лазафельда мовиться:

«В 1939 році грант Фундації Рокфеллера на дослідження радіо було перенесено з Прінстона в Колумбійський університет, де Лазарфельд став професором соціології. В 1944 році Управління з досліджень радіо було перейменовано на Бюро прикладних соціальних досліджень [15], яке за 1950-60-х роках стало провідною університетською установою в галузі суспільних досліджень в Сполучених Штатах [16].»

Теодор Адорно був одним з головних науковців-дослідників на службі в Радіо проекті, де займав посаду керівника Відділу музики. Його дослідження отримало псевдонім «Проект маленької Анні», і мало на меті вивчення емоційної реакції слухачів на образи та сцени, для того щоб автори сценаріїв могли впливати на відгук аудиторії. Адорно описував залежність від музики як дещо близьке іншим формам залежності, та розглядав її як засіб соціалізації індивіда в маси.

Це було підставою того, що «світило» нових лівих Джері Рубін описував як формулу «молодіжного перевороту»; секс, наркотики і музика, згідно революційного маніфесту Рубіна «Зроби це!» (люб’язно виданого Сімоном і Шустером): «Ми поєднаємо молодь, музику, секс, наркотики та бунтарство зі зрадою державі, і цей союз буде тяжко подолати» [17].

Організація та фінансування

Подібна фінансова підтримка з боку корпоративних і урядових установ, які творять сучасних реанімованих нових лівих як передовицю світової «оксамитової революції», утинали такі ж самі трюки з молодняком в 1960-х. Особливою установою з якої постали нові ліві був Інститут політичних студій (Institute for Policy Studies – IPS), фінансований на початках Джеймсом Варбургом [18], надащадком міжнародної династії банкірів, та «самою родиною Варбургів» (sic!) [19].

За Синдні Блюменталем, автором інтерв’ю з IPS для газети «Вашингтон Пост» в 1986: «IPS став містком між лібералізмом і новими лівими протягом 1960-х і 1970-х років» [20]. На приклад, співзасновник IPS Маркус Рескін був пов’язаний з Радикальним освітнім проектом передовиці руху нових лівих організації «Студенти за демократичне суспільство» (Students for a Democratic Society – SDS). IPS продовжував отримувати кошти від основних спонсорських установ, включаючи фундації Форда та Рокфеллера [21].

«Студенти за демократичне суспільство» постали зі Студентської ліги за індустріальну демократію (Student League for Industrial Democracy – SLID), яка являла собою молодіжне крило, фінансованої Рокфеллером, Ліги за індустріальну демократію [22], американське відгалуження фабіанського соціалізму. Згідно з Асоціацією політичних досліджень (Political Research Associates), знаною лівацькою науково-дослідною установою, SLID була американським партнером міжнародного молодіжного соціалістичного руху – Міжнародної спілки соціалістичної молоді, який отримував гроші від ЦРУ [23]. SLID діставав кошти для підтримки міжнародних контактів від Фундації молодіжних і студентських справ, основного ЦРУшного водогону для грошей [24]. Іншим отримувачем фінансування від ЦРУ починаючи з 1950 року була Національна студентські асоціація США (US National Student Association) [25]. Філіп Аджі стверджує, що NSA забезпечила вагоме підґрунтя для нових лівих, і також була пов’язана з Студентським ненасильницьким координаційним комітетом (Student Nonviolent Coordinating Committee) та SDS:

Члени «Студентів за демократичне суспільство» провадили вагоме керівництво заходами в студмістечках [26]. За словами Аґнуса Джонстона, що свого часу був секретарем Студентської асоціації США: «NSA відігравала життєво важливу роль у хвилях студентського активізму, що здійнялася на зорі 1960-х, роблячи великий вклад в розвиток студентсько-центричного бачення американського університету. Велике число засновників SDS долучились до загальнодержавної діяльності через NSA . . .» [27].

Один з цих учасників заснування SDS, Джеймс Кунен, писав у своїй книзі споминів «The Strawberry Statement», про пошукати великим бізнесом можливостей прокладання каналів для фінансування SDS, як про частину діалектичного процесу:

Ввечері, я пішов до університету, щоб навідатись на збори зі стратегії. Якийсь чувак звітував про з’їзд SDS. Він сказав, що на з’їзді були люди з Міжнародного ділового круглого столу (Business International Roundtables), на зустрічі проведеній на кошти міжнародних бізнесових установ для їхніх клієнтських груп та голів урядів – намагались підкупити декількох радикалів. Ці люди були з числа провідних промисловців світу, і вони збирались з метою вирішення того, як наше життя протікатиме надалі. Це хлопаки, що творили Альянс за прогрес. Вони – ліве крило правлячого класу.

Вони дійшли згоди з нами щодо чорного контролю і студентського контролю…

Вони прагнули приходу до влади МакКарті [28]. Вони розглядали фашизм як загрозу, яку на їх думку становив Волес [29]. Єдиний шлях перемоги для МакКарті відкривавсь в разі, якщо навіжені і молоді радикали почнуть діяти, і на їх тлі Юджин виглядатиме більш розважливим. Вони запропонували фінансування для нашої демонастрації в Чикаго.

Діалектичний зв’язок великого бізнесу з новими лівими окремо підтвердив Джеральд Кірк, котрий був студентом Університету Чикаго, і розпочав діяльність в SDS, Клубі Дю Буа[31], Чорних пантерах та Комуністичній партії, як інформатор ФБР. Кірк відійшов від лівих в 1969 році. Роком після, він виступав перед комітетами з внутрішньої безпеки сенату та палати представників:

Молодь не має жодного поняття про таємну стратегію тиску згори і тиску з низу… Вони й гадки не мають, що граються на руку істеблішменту, про ненависть до якого вони твердять. Ці радикали думають, що борються з силами надбагатих, на зразок Рокфеллера та Форда, але вони не усвідомлюють, що саме ці сили стоять за спинами їхньої революції, фінансують її, і використовують для досягнення власних цілей [32].

Спосіб, у який звершується цей діалектичний процес було яскраво продемонстровано в 1968 році, коли відділ SDS в Колумбії роздмухав студентський переворот та захоплення влади в тамтешньому університеті. Революційний провід був виведений з під контролю SDS та перебраний організацією «Студенти за перебудований університет» (Students for a Restructured University – SRU)[33], яка в свою чергу була заснована на грант в 40 000 доларів, наданий Фундацією Форда [34]. В річному звіті Фундації Форда за 1968 рік зазначалось:

В університеті Каліфорнії (Берклі) було виділено грант 500 000 доларів на нову університетську Канцелярію освітнього розвитку, яка залучає як студентів, так і викладацький склад до планування і втілення освітніх експериментів. Це передбачає нові міждисциплінарні предмети, що відображають сучасні суспільні, політичні та економічні питання, а також систему навчальних закладів за місцем безпосереднього проживання студентів, пов’язаних радше зі специфічними зацікавленнями студентів, аніж з академічними галузями науки [35].

Фундація Форда засновувала в Берклі, знаному як центр ново-лівого радикалізму, інституціональну пропаганду ідеології нових лівих. Зауважте згадки про «освітні експерименти», «предмети, що відображають сучасні суспільні, політичні та економічні питання», а також просування системи так зв. «специфічних зацікавлень студентів». У своєму звіті за 1968 рік Фундація Форда далі зазначає:

Для полегшення студентського залучення в академічні справи, Фундації виділяє 315 000 доларів Національній студентській організації (NSA) в рамках трирічної програми. Грант спрямований на сприяння двом основним напрямкам діяльності: загальнодержавній роз’яснювальній програмі, що має на меті інформування студентів про різноманітні форми освітніх нововведень і змін, а також участі кадрів з числа NSA в ролі радників із заходів студентських реформ.

В Колумбійському університеті, робота якого кілька раз за весну зривалась студентськими демонстраціями, гранти було надано трьом групам, що займались вивченням та переглядом ролі викладацького складу, адміністрації та попечителів. Вони включали представників викладацького складу та студентські організації, що були активними в демонстраціях, але були спрямовані на перебудову, а не на підрив університету.

У звіті Фундації завуальовано згадували «студентські організації», що брали участь в демонстраціях нових лівих разом з SDS, Чорними пантерами, тощо, з посиланням в даному контексті на «Студентів за перебудований університет», без згадки SRU як отримувача коштів. «Студенти за перебудований університет» представляли себе як «помірковане» крило студентського бунту, дотримуючись стратегії за якою в разі не виконання їхніх «поміркованих» вимог , адміністрація університету бути мати справу з SDS та іншими екстремістами. Це і була діалектична стратегія в дії.

Примітки

1. Tony Cartalucci, Land Destroyer, http://landdestroyer.blogspot.com/

2. Cartalucci, “Google’s Revolution Factory – Alliance of Youth Movements: Color Revolution 2.0,” Global Research, February 23, 2011, http://www.globalresearch.ca/index.php?context=va&aid=23283

3. Cartalucci, “Google’s Revolution Factory.”

4. “(3) Emergency Program for European Scholars, 1940–1945,” Rockefeller Foundation Archives, http://74.125.155.132/search?q=cache:tXK4eQ5oXbAJ:www.rockarch.org/collections/rf/refugee.php

5. T. W. Adorno, et al., The Authoritarian Personality (New York: Harper Row, 1950).

6. K. R. Bolton, “‘Sex Pol’: The Influence of the Freudian-Marxian Synthesis on Politics and Society,” Journal of Social, Political and Economic Studies, Washington, Vol. 35, No. 3, Fall 2010.

7. Світова біографічна енциклопедія про Герберта Маркузе, http://www.bookrags.com/biography/herbert-marcuse/

8. Douglas Kellner, “Marcuse, Herbert,” The American National Bibliography, http://74.125.155.132/search?q=cache:5_KUmmTtH7QJ:www.uta.edu/english/dab/illuminations/kell12.html

9. Herbert Marcuse, “Acknowledgements,” One Dimensional Man: studies in the ideology of advanced industrial society, See for the acknowledgement: http://books.google.co.nz/books?id=63QdLKsuqCwC&pg=PR9&lpg=PR9&dq

10. “Gloria Steinem and the CIA: C.I.A. Subsidized Festival Trips: Hundreds of Students Were Sent to World Gatherings,” The New York Times, 21 February 1967, http://www.namebase.org/steinem.html

11. Mark Riebling, Tinker, Tailor, Stoner, Spy: Was Timothy Leary a CIA Agent? Was JFK the “Manchurian Candidate”? Was the Sixties Revolution Really a Government Plot?, Osprey, 1994, http://home.dti.net/lawserv/leary.html

12. Інтерв’ю з Тімоті Лірі, High Times, February 1978.

13. “Biographical Memoir”’ (Washington: National Academy Press, 1987), Volume 56, p. 255.

14. “Biographical Memoir,” p. 258.

15. “Biographical Memoir,” p. 260.

16. Paul Lazarsfeld, ‘Biography’, http://www.answers.com/topic/paul-lazarsfeld

17. Jerry Rubin, Do It! Scenarios of the Revolution (New York: Simon and Schuster, 1970), pp. 19, 249.

18. Institute for Policy Studies, Beginning the Second Decade, 1963–1973.

19. Institute for Policy Studies, Beginning the Second Decade, ibid.

20. Sidney Blumenthal, “IPS – Left-Wing Thinkers,” Washington Post, 30 July, 1986. http://74.125.155.132/search?q=cache:X-SHxRkyN9YJ:www.tni.org/archives/media_ips-wp1986

21. Green Tracking Library, http://www.undueinfluence.com/index.html

22. ‘Timeline for the Young Social Democrats,” Young Social Democrats, http://74.125.155.132/search?q=cache:A-JZk7 38J:www.youngpeoplessocialistleague.org/library/timeline.shtml

23. Міжнародна спілка соціалістичної молоді є партнерською організацією Соціалістичного інтернаціоналу, що включає соціал-демократичні та робітничі партії зі всього світу. МССМ була заснована в Німеччині під проводом Карла Лібкнехта в 1919 році, і відтак перетворилась на Комуністичний інтернаціонал молоді. МССМ була пере заснована в 1946 році . ‘International Union of Socialist Youth, Statemaster Encyclopaedia, http://74.125.155.132/search?q=cache:OaAnTsZAgKwJ:www.statemaster.com/encyclopedia/International-Union-of-Socialist-Youth

24. Political Research Associates, “League for Industrial Democracy,” Right Web, 10 January 1989, http://74.125.155.132/search?q=cache:Cv7179ovYrgJ:www.rightweb.irc-online.org/articles/display/

25. Philip Agee Jr., “CIA Infiltration of Student Groups: The National Student Association Scandal,” Campus Watch, Fall 1991, pp. 12–13, http://www.cia-on-campus.org/nsa/nsa2.html

26. Ibid.

27. Angus Johnston, A Brief History of the NSA & USSA, US Student Association, http://www.usstudents.org/who-we-are/history

28. Ліво-ліберальний кандидат від Демократичної партії Юджин МакКарті.

29. Кандидат від Демократичної партії з середовища консервативних демократів Півдні = Джордж Волес.

30. James Kunen The Strawberry Statement: Notes of a College Revolutionary, (New York: Avon, 1970), “At the convention, Men from Business International Roundtables,” pp. 130–131.

31. Фронт заснований Комуністичною партією названий на честь афро-американського науковця Дю Буа.

32. “Investigation of SDS 1969,” Committee on Internal Security, 91st Congress, 1st Session, Pt. 5, pp. 1654–1705 of hearings.

33. “Columbia University – Students for a Democratic Society – Unrest,” ABC Evening News, 19 September 1968, Vanderbilt Television News Archive, http://74.125.155.132/search?q=cache:hQs-Ccu5i1IJ:tvnews.vanderbilt.edu/program.pl

34. Стаття в провідному британському лівому часописі зазначала суму надану Фундацією Форда в розмірі $40,000 доларів. Mike Marqusee, “1968 The mysterious chemistry of social change,” Red Pepper, 6 April 2008, http://74.125.155.132/search?q=cache:Qu0dvzQ7RuIJ:www.redpepper.org.uk/1968-The-Mysterious-Chemistry-

Суму в $40 також згадував Джоель Ґеєр, спів-редактор Міжнародного соціалістичного огляду , “1968: Year of Revolt,” talk at the University of Illinois, Champaign, Il., March 26, 2008. Geier was a leader of the Free Speech Movement at Berkley during the 1960s. International Socialist review, http://74.125.155.132/search?q=cache:Tw1lGIjtOAgJ:links.org.au/node/335+

35. ‘Higher Education: Academic Reform’, Ford Foundation Annual Report 1968, http://www.fordfound.org/archihttp://www.fordfound.org/archives/item/1968/text/045ves/item/1968/text/045

Source: http://ntz.org.ua/?p=3197